Дитячі інтернати: пекло поруч з нами
Октябрь 2nd 2010 -
Дитячі інтернати: пекло поруч з нами
Куда идут отобранные ювенальной системой дети? В детские дома, приюты.
Что их там ждет? Побои, унижения, насилие и даже смерть. Читайте о условиях жизни в детских домах глазами очевидцев:
З 7 по 11 серпня в Ніжинському будинку-інтернаті для дітей з ураженням центральної нервової системи померли 4 дитини і один дорослий. Такою ціною у гламуризований вітчизняний медіа-простір прорвався сигнал із реальності, у якій живуть 110 тисяч дітей (дані президента Януковича), яким бракує батьківської опіки. У звичайний час світ цих дітей, хоч і знаходиться поруч, але непомітний для громадян та байдужий владі.
Випадок у Ніжині аніскілечки не здивує того, хто хоч трохи знайомий з так званою “системою державної опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування”, з якої можна малювати картини пекла.
Зґвалтування, смерть, тортури, експлуатація дитини не є у цій системі чимось винятковим. Тож і смерть від хвороби в контексті повної беззахисності сиріт не виглядає надзвичайним фактом — так, ще один сюжет казенного “виховного процесу”.
Відповідальні ж можновладці з Міністерства праці та соціальної політики, Мінсім’ї, молоді та спорту, Служба у справах неповнолітніх, правоохоронні органи та інші — не захищають вихованців будинків-інтернатів, а інколи навіть навпаки, допомагають репресувати тих, хто чинить опір.
Тортури
Нижче — спроба класифікувати усі неподобства, які відбуваються у інтернатах. Найбільшим масивом є те, що можна узагальнено назвати тортурами — тобто усі види страждань дітей, які свідомо спричиняються “системою виховання”.
Одним із джерел для складання таблиці були відеосвідчення вихованців та працівників інтернатів — вони наводяться у частково розшифрованому вигляді.
Факти
Свідчення/Підтвердження
Повне позбавлення їжі
“Наказывают, без еды лишают. Дети голодают сутками”.
“В Пищанском... у нас тоже було… табличку если не вивчаєш, без їжі лишають… — Таблицу умноження? — Да”.
Обмеження раціону
“Вам какие-то фрукты, овощи давали? — Нет”.
Побиття, нанесення травм
“Кого-то били преподаватели, наказывали? — И не раз. Получают от этого удовольствие, ищут повод, для того, чтобы приложить руку на человека. Никто не защищает наши права”.
“У нас бувало тоже, если мы подготавливали в суботу-неділю форму (а ми как раз [тогда] подготавливаем форму), если форма грязная — наказывали нас тоже, били. — А кто бил, преподаватели? — Да, да. — Кто директор там? — Сикорский, да. — Как, он тебя бил? — Ну я может просто не слухався, и он ударил меня головой об стенку. Ногой ударил тоже”.
“Было физическое насилие, до недавнего времени это пока было без крови, но буквально вчера произошел действительно несчастный случай, когда нянечка в ночное время, мне, правда, неизвестно на каком основании, но искусала ребенка”.
“…[Вихователь] причиняє легкі пошкодження, які караються згідно Карного кодексу України”
Приниження людської гідності
“Их [вихованців інтернату] раздевали… Выводили голыми по школе”
Окрема частина тортур у інтернатах — це тортури за допомогою передових досягнень медичної науки. Тих вихованців, які серйозно проштрафилися чи просто складають великий клопіт для вихователів, можуть примусово послати на психіатричне “лікування” чи катування — наприклад, уколами сильнодіючих препаратів.
“Их в медпункт т[ягали], аминазины кололи”, — скаржиться один із хлопців, що живе у інтернаті.
“…Мене закинули в машину та відвезли до психіатричної лікарні, але перед цим протримали всю ніч у кабінеті старшої медсестри (…), де змушували підписати заяву на добровільне лікування у психіатричній лікарні”, — це вже заява іншого, написана у правоохоронні органи. На цю заяву належної реакції не було, точніше, вона була своєрідною — у помешканні автора скарги провели незаконний обшук.
Зґвалтування. За свідченнями випускників інтернатів, зґвалтування молодших дітей старшими є чимось на зразок ритуалу. Ті, кого ґвалтували, згодом самі починають примушувати до статевих контактів тих, хто слабше. Така ситуація існує в багатьох закладах в умовах невтручання педагогів.
“Меня насиловали [в интернате] с 10 лет (…). Я не буду обманывать, я сам делал эти гадости [насиловал других]… Преподаватели знают, директора знают, врачи знают даже, это все знают”.
Експлуатація. Вихованці — безкоштовна робоча сила, яку не гребують використовувати службові особи інтернатів у своїх корисливих цілях.
“Берут на работы во время учебы. Кто смотрит за этим? Они пашут как рабы. А на их месте ставят просто оценки, смотрят как они работают, так и ставят”.
В результаті, у табелях сиріт стоять оцінки, які вони заробили не знаннями, а обміняли на свою працю. Значна частина дипломів у випускників інтернатів — липові, насправді багато хто з них не вміє навіть нормально читати.
Суїцид. Не дивно, що діти не витримують страждань і принижень, і накладають на себе руки. Про це мимохідь згадують у першому відео: “Случай був, коли украв він ілі что, то він повішався…”.
Педагоги чи кати?
Контроль кадрів, що працюють з сиротами, практично відсутній. Ось такі заяви на своїх вихователів пишуть діти, втім, як правило, безрезультатно.
На роботу нерідко беруть людей без належної освіти та з сумнівними моральними якостями. Нижче — свідчення Віктора Конюшко, вихователя одного з дитячих інтернатів.
“После того, как я устроился на работу, я узнал, что настоящих педагогов тут всего 80%. Остальные воспитатели не имеют даже никакого образования. И с детьми никогда даже не были связаны в жизни. Корда пытались настоящие преподаватели приходить устраиваться на работу, то с ними проводилась соответствующая беседа.
Если они [руководства интерната - авт.] чувствовали, что педагог имеет знания, разбирается в детской психологи, то, как правило, такого человека на работу не брали. Потому сейчас, в основном, работают те люди, которые являются приближенными к администрации”.
Віктора Конюшко було звільнено з посади наступного дня, коли керівництво дізналося про те, що даний запис було здійснено.
Влада
Про реакцію владних органів можна судити з заяви одного з потерпілих, що була наведена вище. Очевидно, що чиновники того ж Мінпраці — не ті люди, які будуть захищати сиріт.
Правоохоронці ж займають вигідну позицію, яка характеризується: а) частковим визнанням свавілля у інтернатах; б) небажанням або нездатністю притягати посадових осіб до реальної відповідальності.
Дійсно, органи державної влади інколи “бачать” порушення.
Проте захисникам прав неповнолітніх, з якими спілкувався автор, невідомо жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності. Це попри смерті дітей, масштабні крадіжки, факти фізичного насилля.
Як правило відповідальність — це всього лише письмова або усна догана.
Або — штраф.
Максимум — звільнення, з поновленням на аналогічній посаді деінде. Це — для людини, яка причетна до загибелі дитини внаслідок службової халатності.
Фактично, за смерті дітей ніхто не відповідає. Діти — нічиї, тому тортури в більшості випадків залишаються безкарними.
Але за все це суспільству доводиться платити. Потім, коли випускники інтернатів стають злочинцями. Одні через потребу виживати, інші — через ненависть до суспільства, що так жорстоко повелось з ними.
У Ніжині від хвороби вмерло п’ятеро вихованців — авторові ж відомий випадок, коли за одну добу випускник подібного інтернату вбив майже стільки ж людей. Без особливих корисливих мотивів — мотивом була помста за свої страждання.
Ігор Луценко, радник на громадських засадах міністра економіки, для УП
Статья полностью с видеоматериалами и документами на сайте http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/8/5363124/
